EN
Під час карантину на деякі послуги ми почали дивитись під іншим кутом. Зокрема, на послуги доставки їжі. Особливо тоді, коли ти вже 10-й тиждень сидиш вдома, ідеї, що приготувати, закінчились, і рука швиденько тягнеться до смартфону чи компа, гуглить заклад чи страву і вуаля – за 30-60 хвилин у тебе вдома свіженька їжа.
Але не все так веселково та просто із доставкою: після прийому їжі завжди залишається паковання. Одноразове пластикове паковання є великою складовою ринку доставки. Незважаючи на спроби переробляти пакування, більшість його все ж опиняється на полігонах, несанкціонованих звалищах чи в морях та океанах.
Згідно даних Ради оборони природних ресурсів (Natural Resources Defense Council), одноразове пластикове паковання є великою частиною тих 269 тис тонн пластику, які щорічно потрапляють до Світового океану.
І якщо з пакованням від піци все більш-менш просто – незабруднений картон можна здати на переробку, а забруднений дати до компосту – то із іншими упаковками, таким, як пластик – ПЕТ та спінений полістирол – та картон, прошарований пластиковою плівкою, так швидко не розберешся. Теоретично, частину можна здати на переробку, але тут нас спіткають 3 вершники перешкоджання переробці
- відсутність переробних підприємств (єдине в Україні підприємство переробки змішаного паперового паковання знаходиться у м. Зміїв Харківської області)
- низька ресурсоцінність матеріалів (якщо з паперового паковання можна відділити високоякісний папір та пластикову гранулу, то одноразовий пластик – якщо він промаркований, звісно, – може бути хіба подрібнений і використаний для виготовлення волокон для мінвати; він ніколи більше не стане придатним для зберігання харчових продуктів)
- забрудненість матеріалів залишками їжі (пластик потрібно додатково промивати і витрачати на це воду, а забруднене паперове паковання взагалі непридатне для переробки)
Інша проблема цього сегменту – це кількість закладів та величезна і зростаюча частка ринку, яку вони займають. У кожному місті є кілька служб доставки, також заклади мають свої окремі служби. Згідно даних журналу Forbes, прогнозується, що у 2025 році світовий ринок онлайн-доставки їжі вартуватиме 200 мільярдів доларів. Якщо вважати, що середня вартість замовлення складає 10 доларів, то щоб досягти цієї суми, має бути доставлено 20 мільярдів страв.
Якщо ж кожна страва доставлятиметься у контейнері з одноразового пластику розміром 23 x 15 x 8 см, з контейнерів, що залишаться після вживання страв, ми змогли б побудувати міст між Землею та місяцем.
За період карантину багато чого змінилось і у Львові. зокрема, і склад нашого смітника. Через те, що люди почали більше часу проводити вдома і більше готувати/замовляти, частка відходів у спальних районах зросла на 35%. Для наглядності демонструю дані одного із львівських перевізників ТПВ
Як вважаєте, чого саме стало більше у наших сміттєвих кошиках? Правильно, органіка та паковання продуктів. І якщо карантин продовжили і далі, то динаміка не змінюватиметься.
Але вихід є – це доставка у багаторазовому пакованні. Багато з вас чули про закордонні приклади, як, наприклад, LOOT, але чи чули ви про українські безсміттєві доставки? А вони є зооовсім поруч. Тому сьогодні познайомлю вас із службою Lviv Smart Food зі Львові та пілотний проектом Zero Waste Delivery кейтерингу “Сіль і перець” з Києва.
Я поспілкувалась із співзасновниками/цями обидвох служб і ось яке інтерв’ю у нас вийшло в результаті.
Розкажіть про вашу компанію: коли та як заснована, як виникла ідея?
Льоля: Мене звати Льоля і я співзасновниця Lvivsmartfood. Бізнес у нас сімейний. Будь-який бізнес у Львові, напевно, сімейний (сміється), просто є великий сімейний бізнес, а є маленький. Я працюю з сестрою і чоловіком, ще кілька людей ми “удочерили”. Займаємось гастрономією вже багато часу, більше 11 років: я от виросла у ресторані у батьків, а всі інші долучились по ходу.
Проект Lvivsmartfood організований більше 3-х років, тому у лютому. Вийшло це випадково: у нас є багато компаній по сусідству. І якось знайома-дівчина НR-ка з сусідньої ІТ-компанії попросила готувати щось індивідуальне, щоб здорове, корисне і не набирати вагу. Ми спробували і так за 2 тижні у нас було вже 10 дівчат. І тоді ми зрозуміли, що самі не впораємось, почали шукати дієтологиню у наш проект.
Це не бізнес – це ремесло. Це те, що ми робимо із задоволенням і наснагою.
Валентин: Мене звати Валентин Низковолосов, я співзасновник кейтерингової компанії “Сіль і перець”.
Компанію ми створили у 2013 році, з того часу ми займались кейтерингом – виїзною організацією харчування на заходах. Особисто я також і кліматичний активіст, тому в основу бізнесу лягла ідея об’єднати бізнес та принципи збереження довкілля.
До запровадження доставки нас підштовхнув карантин: до того були великі проекти, які ми обслуговували, але тут їх різко не стало. Був варіант зупинити діяльність, але на той час вже була сформована команда і звільнити всіх на 3 місяці не варіант. І ми почали думати, як вийти з цієї ситуації. Насправді, ідея такого формату доставки в мене з’явилась десь 1.5 роки тому, але тільки на початку карантину я почав активно думати над тим, як організувати доставку обідів так, щоб не продукувати гори одноразового посуду. Наш В2В (примітка авторки: В2В – “business to business” – компанія займалась організацією кейтерингу для бізнесів) сегмент пропав взагалі, але різні служби доставки активно працювали і розширювались, відповідно, ринок зростав. Ми зібрались командою і подумали, як робити краще, і вийшли на таку модель: наше меню, що включає сніданок, обід і вечерю, коштує 400 грн; кур’єр доставляє вам 5-6 контейнерів з їжею о 21-22 годині ввечері і це меню розраховане на наступний день. Чи ви ставите все в холодильник і чекаєте до завтра, чи починаєте їсти зразу, вже обирати вам. Наступного вечора наш кур’єр приїжджає, привозить вам нові контейнери і забирає використані.
Які засади роботи компанії (сортування, зменшення харчових відходів, використання локальних продуктів і т.д.)?
Льоля: Локальні продукти – це однозначно. Ми намагаємось підтримувати наших місцевих виробників та фермерів. Сири ми беремо у “Гарбузового раю”, з іншими продуктами дуже допомагає “Сільпо”, особливо їхня “Лавка традицій” (примітка авторки: відділ у супермаркеті “Сільпо”, де можна знайти локальні фермерські продукти) – і сири там чудові, і багато різних смаколиків, які виробляються в нашому регіоні. Але щодо грибів та ягід, то тут ми надаємо перевагу «Привокзальному ринку», де їх можна купити свіжими, якісними та підтримати продавців. Я отримую шалений кайф від «мандрівок» на ринок, особливо літом та ранньою осіню, це шалене різнобарв’я кольорів та смаків зачаровую і не відпускає.
Щодо сортування, то скло і картон ми збираємо окремо і здаємо у пункти прийому. Наприклад, картону ми за період карантину назбирали на 95 грн, а це кількадесят кілограм. Пластик ми викидаємо у спеціалізовані контейнери. На жаль, не можемо ніяк від нього відмовитись, але намагаємося мінімізувати його використання. До компосту ми не дійшли ще, але працівниці забирають лушпиння та очистки собі на дачі. Маємо тут місце, де б можна поставити компостер, але не знаємо, як до цього поставляться сусіди, тому поки це тільки плани.
Загалом, ми дуже стараємось уникати утворення відходів: на базар ми ходимо тільки з ящиками або великими сумками, а для наших клієнтів ми відшили спеціальні багаторазові торби, які нам зробила місцева майстриня. Вчимось жити по-новому і підключаємо до цього наших клієнтів.
Валентин: У нас добре налагоджена система сортування відходів – 80% ми відстортовуємо, маємо також компостер для харчових відходів. Найбільше у нас утворюється органіки – це десь 60%. Інша вторсировина – картон, пластик, скло. Компостер маємо вуличний, зробили його самі, зі своїм завданням справляється дуже добре. Був також досвід використання пластикового, але сильно переваг від його використання не побачили.
Плануємо більше працювати через спеціальну система обліку і управління – тоді буде можливість у напівавтоматичному режимі регулювати закупки. Ми почали з кінця, тому зараз купуємо продукти з упакованням, але у майбутньому хочемо це краще регулювати.
Як була обрана тара для доставки?
Льоля: Над тарою ми думали зі самого початку, маючи тільки кілька клієнток. Починали ми зі спіненого полістиролу, але воно виглядало жахливо. Я хотіла, щоб зовнішній вигляд був «пригламурений», тому спочатку дивилась у напрямку закупівлі чорних пластикових боксів, які можна запаювати і наклеювати зверху нашу етикетку.
Чоловік наполягав на використанні скляних багаторазових контейнерів, наводячи безліч аргументів «ЗА», ми з сестрою коливалися. І тут стається трагедія на нашому сміттєзвалищі. Це був остаточний аргумент, який схилив чашу ваг до скляної тари.
Переходили ми поступово. Один контейнер, навіть беручи оптову ціну, вартує від 130 грн. На 1 клієнта ми маємо мати 2 набори, а це – 12 контейнерів (5-разове харчування). Використовуємо тільки Luminarc – вони перевірені трирічним досвідом, хоча напряму з ними не співпрацюємо, а закуповуємо контейнери самі. У деяких контейнерів є спеціальна система защіпок Active, яка дозволяє нам заливати у них перші страви і доставляти його не проливши. Наш сусіди з ІТ-компанії нас підтримали перші: вони навіть закупили для своїх співробітників набори контейнерів для комплексних обідів із нашого кафе “Єрусалим”. Один наш добрий друг і екоактивіст навіть запропонував позичити грошей на скляну тару. Це надихало і допомагало тримати вітрила по вітру, притримуючись наміченого шляху.
Також ми довго шукали варіанти обліку скла. Бо по перше вони час від часу б’ються, по друге для декого повернення скла неважливе, і його можуть повернути навіть за кілька місяців, коли згадають, по-третє бувало контейнери просто крали у наших клієнтів. Ми довго думали над системою, як цього уникнути. Зараз ми відшили класні сумки, у яких є кишеньки, куди ми вкладаємо бланки з інформацією, до кого поїхало це замовлення і скільки контейнерів людина отримала – так можна легше відслідкувати їхню кількість.
Валентин: Ми обрали пластикові контейнери українського виробництва, тому що вони мають нижчий вуглецевий слід, як, наприклад, одноразовий біорозкладний посуд, який їде до нас з Ірану, в Україні логістичні компанії його розподіляють, він їде до нашої компанії, від нас до клієнтів, які ним скористаються 10-15 хвилин і після цього все одно викинуть на смітник.
Я також пробував зв’язатись із компанією Luminarc та домовитись про використання їхніх контейнерів по бартеру і доставляти їжу у них, але не вдалось домовитись. Скляна тара, звісно, краща, ніж пластикова, але через те, що це був пілотний проект, ми обрали те, що було дешевше.
Якщо думати з точки зору ведення бізнесу, то багаторазові контейнери мають прямий економічний сенс, тому що ти інвестуєш певну суму у контейнери, які зможеш перевикористати багато разів. Так, потрібно враховувати логістику та миття, але якщо порахувати, що не найдешевший одноразовий пластиковий посуд ти купуєш по 2-3 грн за одиницю, а багаторазовий контейнер з пластику можеш придбати за 20+ грн за одиницю, то економічна вигода тут явно присутня. Тобто, пряма окупність багаторазового контейнера – 4-5 днів.
Також ми враховували питання того, щоб контейнер можна було ставити у мікрохвильову піч і так підігрівати їжу.
Як відбувалась доставка їжі до пандемії?
Льоля: Наша тара є зворотною: ти сьогодні замовила, тобі привезли, а на наступний день тобі привозять новий набір з їжею, а цей ти віддаєш кур’єру назад. Великі ж компанії замовляють для своїх працівників обіди у більших ємностях з нержавіючої сталі, які ми для них спеціально закуповували. Їжу ми набирали у ці ємності, доставляли, а вони на місці вже самостійно все розподіляли.
Валентин: До карантину ми працювали як кейтеринг, але все одно користувались багаторазовим посудом. У нас на складі є, наприклад, тарілки, які з нами вже більше 5-ти років та були на більше, ніж 200-та подіях. Зазвичай, ми привозимо їжу у білих харчових ящиках, а гастроємності у нас зі сталі. Інколи ми використовуємо харчову плівку – щоб страва не пролилась. А якщо ж приходиться використовувати одноразовий посуд, що буває вкрай рідко, але все ж буває, то надаємо перевагу біорозкладному посуду.
Що змінилось під час пандемії? Яка ситуація із клієнтською базою (збільшилась чи зменшилась, залишилась сталою)?
Льоля: Щодо клієнтів, то в нас відпали великі замовники – офіси та компанії. Великі контейнери, про які я розповідала вище, зараз у нас і чекають свого часу, але ми ще не знаємо, чи повернутись до нас ці компанії після пандемії.
Скажу так, потроху клієнти повертаються, але на допандемійний рівень ми ще не вийшли, але віримо, що буде все добре.
Також були і люди, які з початком пандемії відмовлялись від скла, але їх дуже мало. Десь 5%. Бо мали свої побоювання. Хоч контейнери ми все одно миємо, а від продуктів не заразишся, інше ж від нас не залежить.
Валентин: Події припинились, до приготування страв почали ставити вищі вимоги. Також потрібно частіше обробляти робочі поверхні. Наші кухарі працювали в масках, частіше обробляли руки дезінфекторами та змінювали рукавички. Стало дорожче та складніше.
Щодо клієнтської бази, то залишились переважно фізичні особи, а не бізнеси. Ну і клієнтів менше загалом, бо конкуренція висока, та і платоспроможність населення знизилась і не всі готові витрачати 400 грн щодня на доставку їжі. Звісно, добре було б заходити через В2В сегмент, але харчування це один з перших заходів, які підпадали у компаніях під скорочення, тому тут ми отримували лише відмови.
Як сприйняли ваш меседж про zero waste пакування ваші клієнти/ки?
Льоля: Нас зі самого початку всі підтримували. Ми – маленьке підприємство. Реклама у фейсбук нам не приводить стільки клієнтів, як рекомендації тих, хто в нас вже замовляє. Один задоволений клієнт приведе тобі 3-х клієнтів, а незадоволений забере 10. Так, є незадоволені, але ми не можемо підлаштовуватись під кожного і не маємо 256 раціонів. Тому ми стараємось працювати на якість, а не на кількість, а скло – це невід’ємна частина нашого бізнесу, тому працюємо з тими, кого це влаштовує.
Валентин: У нас замовляють ті, хто дбає про довкілля. Я на початку думав, що буде більше зауважень і заперечень, але таких коментарів виявилось небагато. Ми не приховуємо нічого і людина знає, на що йде. Я не вбачаю в багаторазовій тарі жодних проблем, бо є дієві механізми знезараження. Значно вища вірогідність заразитись вірусом на вулиці.
Що б ви хотіли змінити, щоб система безсміттєвої доставки працювала ефективніше?
Льоля: Ми плануємо вийти на більші обсяги, але доставка тільки у склі! Це не просто наша фішка чи візитівка, це нова культура споживання. І ми, власним прикладом, доводимо, що це можливо.
Валентин: Зараз ми зупинили доставку такого плану, як я описував вище. За 2 місяці ми отримали 50 тис грн збитку, але у нас був не лише комерційний інтерес: нам потрібно було під час карантину підтримати команду. Ми отримали досвід, який будемо враховувати у майбутньому, бо зі самого початку розуміли, що це пілотний проект і ми тільки випробовуємо такий формат. І зараз ми з командою подаємось на конкурс Climate Launchpad – конкурс кліматичних інновацій – де ми навчаємось і тестуємо наші гіпотези. Також там є можливість отримати фінансування, яке важливе для запуску проектів, тому раджу всім, кому цікаво, також подаватись.
Ми думаємо про перезапуск у іншому форматі: тижневу підписку на їжу, коли ми у домовлений час доставляємо вам замовлення протягом тижня. Таку модель я побачив у США. Там це роблять у одноразовому посуді, але для нас це ціннісно не пасує.
Можна було б зробити краще у плані маркетингу: у нас був дуже обмежений час, ми швидко запустили проект, зробили для замовлень лише телеграм-бот, який виявився незручним для замовлень. Не створили сайту, що було мінусом. Я тепер знаю, що краще готувати запуск подібного сервісу набагато ретельніше.
Взагалі, я готовий надалі просувати цю ідею, бо я в неї вірю, і вірю, що це стане мейнстрімом і компанії будуть працювати лише зі зворотною тарою.
Отже, безсміттєві доставки можливі в реаліях України. Більш чи менш успішні, такі проекти показують, що налагодивши дієву бізнес-модель можна не лише залишатись дружнім до довкілля, але у працювати як бізнес. Зі своєї сторони бажаю Льолі та Валентину і надалі отримувати кайф від своїх проектів, а вас закликаю підписатись на соцмережі проектів, розповідати про них своїм знайомим та за можливості робити у них замовлення (ніт, за рекламу мені не платять ХД).
Джерела:
- Ending Plastic In Food Delivery With New Packaging Forbes. https://cutt.ly/ca6w1R6
- How we can solve the food delivery industry’s trash problem. Medium. – https://cutt.ly/Za6ekDt
- Морфологія ТПВ під час Великодня. ФБ сторінка “Грінера Україна” – https://cutt.ly/ka6eSJv
